Особливості розвитку соціологічної думки в Україні - Социология - Каталог рефератов - Золотой Фонд Рефератов

Курсовые на заказ и бесплатно рефераты

Главная » Рефераты » Социология

РЕФЕРАТ: "Особливості розвитку соціологічної думки в Україні"

[ Скачать реферат (21.4Kb) ] 29.01.2012, 13:33
www.osvita-plaza.com.ua
===

РЕФЕРАТ
на тему:
Особливості розвитку соціологічної думки в Україні
План
Вступ.......................................................................................................3
Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні........................4
Фактори соціологічної думки........................................................4
Розвиток соціологічної думки в час княжої доби.....................5
2. Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні........................9
2.1 Фактори соціологічної думки........................................................9
3. Розвиток вітчизняної соціології у XX ст...............................................................13
Висновок................................................................................................16
Список використаної літератури......................................................17

Вступ
Насамперед можна сказати, що історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Нині у зв'язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізації як академічної науки, набуває особливого значения. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становления і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.


Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні.
1.1 Фактори соціологічної думки.
Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його Історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знания під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:
( протосоціологія епохи становления, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період – V – кінець XV ст.);
♦ протосоціологічне знания козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі – кінець XV – третя чверть XVIII ст.);
♦ протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

1.2 Розвиток соціологічної думки в час княжої доби.
Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX – XIII ст.), і пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності – Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного і культурно-економічного центру – Киева і Середнього Подніпров'я. Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів.
Київський князь Володимир Мономах (правив у (1113–1125 рр.) у “Повчанні дітям” дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру.
Різноманітним історико-соціологічним матеріалом вчені літописи Київської Русі XI–III ст., найпомітніший серед яких “Повість минулих літ”, авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності Руської землі та політичної незалежності.
Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчив “Галицько-Волинський літопис” – важливе джерело інформації про соціальне життя на західноукраїнських теренах.
Соціально-економічне, політичне і духовне життя різко змінилося у XIII ст. у зв'язку з пануванням на українських землях монголо-татарського іга. У XIV ст. центрально-українські землі були захоплені Великим князівством Литовським. Більшість галицько-волинських земель опинилася під польською владою. 3 півдня дошкуляли татарські напади.
Історична доля українського народу витворила своєрідний соціальний феномен – козацтво – проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина. Особливість його в тому, що Україна, не будучи державою, фактично існувала як унікальна державно-правова система, суб'єктом якої було козацтво. 3 ним пов'язані і перші переписи населения в Україні, формування козацьких реєстрів, створення війська реєстрових козаків.
У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Він обґрунтував положения, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королю добровільно. Перед законом як гарантією розвитку та існування держави рівні всі, навіть королі. На думку С. Оріховського, природне право (закон) важливіше від законів, які ре-гулюють відносини у суспільстві і які за необхідності можна змінити.
Виникнення держави спричинене двома факторами: вродженим людським недоліком, який вимагає взаємної допомоги, і вродженою схильністю людей до зближення, яка ніби “клеїть” їх, в'яже одним вузлом. Обов'язок держави щодо громадянина – гарантувати кожному право на існування. Вона повинна дбати про освіту громадян, адже ніхто нічого не зробить корисного навіть у самому незначному мистецтві, якщо не буде вчитися, сприяти розбудові нових шкіл.
зв'язки індивіда перед державою ще вищі, його діяльність має спрямовуватися передусім у руслі інтересів держави.
Суспільні погляди С. Оріховського відіграли етапну роль у розвитку вчення про державу від середньовічних концепцій до теорій держави і права XVII– XVIII ст. Щодо багатьох положень він випередив таких мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден та ін. В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Феофан Прокопович (1681–1736).
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545(50) – після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості.
Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722–1794), який науку про людину вважав найважливішою і найвищою з усіх наук. Не за-перечуючи ролі і значения технічних досягнень, найголовнїшою він вважав науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.
0собливу цінність має його концепція спорідненої праці. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя – у вільній праці за покликанням
У такому контексті розглядає Сковорода і проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну – нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність природного походження. Звідси його принцип “нерівної рівності”. “Бог, – писав Сковорода, – богатому подобен фонтану, наполняющему различні посуди по їх вместимости.
Великого значения у пізнанні людської природи, у виборі людиною свого місця у житті Сковорода надавав практиці, вправам, які вдосконалюють природні дані. Наука і звички повинні спрямувати людину на шлях спорідненої, корисної для суспільства праці, яка є основною сферою вияву сутності людини в її високих духовних прагненнях.
У творчості Г. Сковороди започатковані и ідеї екзи-стенціалізму (філософська течія, що на першому пла-ні розглядає людину та її переживания), які у світовій науці стали розробляти тільки через століття. Його роздуми сповнені гуманізму, конструктивного змісту і варті сучасного ґрунтовного дослідження.
Отже, суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення. 3 позицій свого часу, тодішнього рівня знань автори намагалися осмислити окремі і загальні соціальні явища, що створювало інтелектуальне підґрунтя для подальшого вивчення суспільства як системи, механізмів його функціонування. У тогочасній українській протосоціологічній думці домінують загальні законо-мірності становления і еволюції соціологічного знания та специфічні особливості, зумовлені розвитком української історії. Ця специфіка відображена у соціальній проблематиці, пов'язаній з боротьбою етносу за свою політичну і національну незалежність, громадянські права та свободи, за національні соціальні інститути.
Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значения і для соціальних знань. Багато праць цього періоду, передусім “Опис весільних обрядів” Григорія Калиновського, “Землеописания о Малия России” М. Туранського, “Записки о Малороссии” Ярослава Маркевича, “Історія Малої Росії” Дмитра Бантиш-Каменського, “Історія русів” невідомого автора засвідчують появу сис-темних українознавчих студій, в контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.

Зародження української соціології.
2.1 Найголовніші праці Женевського гіртка українських вчених
Принято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках ΧΙΧ століття, дослідженням Женевського гуртка українських вчених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі “Громада”.
Домінувало у тогочасній соціологічній думці звернення до соціально-культурних проблем. Водночас вона виявляла помітну зацікавленість соціально-політичними, економічними аспектами.
Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850–1891) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські, “громадівські” погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положения про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С. Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. 3 часом людські громади, піддавшись почуттям прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для взаємодії з навколишньою природою. Зростатиме середній рі-вень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовияву талантів.
С. Подолинський значку увагу приділяв аналізу соціального становища різних труп, причин соціальної диференціації (їх він убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національності особи). Ці думки ви-словлював у праці “Ремесла і фабрики на Україні”.
Серед учених-дослідників українського суспільства кінця XIX ст. насамперед вирізняється постать Михайла Драгоманова (1841–1895), який чимало уваги приділяв перспективам історичного поступу України, можливості її самостійного існування на європейському терені. Національне питания він вважав одним з найважливіших. Основу для його вирішення вбачав передусім у демократизації суспільства, запровадженні політичних свобод (всенародного земського предста-вництва з контролем за діями виконавчої влади, недоторканності свободи особи, слова, товариств). На його думку, політичні та національні інтереси російського : населения можуть бути забезпечені тільки за повної децентралізації управління економічним і культурним життям. Драгоманов обґрунтував тезу, що справжньої політичної свободи не може бути за тогочасної централізації. На підтвердження цього він наводить факт, що в Європі з часів Великої французької революції всі перевороти саме тому і не досягали найближчої мети, бо самодержавство королів змінювалося самодержавством парламентської більшості, залишаючи недоторканною і навіть удосконалюючи централізовану бюрократичну машину управління.
М. Драгоманов критикував ідеологію російських народників П. Лаврова, П. Ткачова, Г. Плеханова та інших за те, що вони у своїх політичних програмах навіть не обіцяли автономій іншим народам у майбутньому. Російські революційні діячі не сприйняли тоді Драгоманова про федеративний принцип взаємонародів Росії. Але концепція Драгоманова набула широкого розголосу поміж української інтелігенції і справила позитивне враження і на Європу. Зокре її підтримував Е. Бернштейн.
Учень Антоновича, видатний історик, політичний діяч Михайло Грушевський (1866–1934) вважав, соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. Значне місце в його дослідженнях відведено вивченню історії України, історичного процесу взагалі, генезису східнослов'янських народів. На особливу увагу заслуговують погляди Грушевського щодо виникнення і розвитку української та російської народностей, становления державності в Україні та Росії.
Помітно збагатив українську соціологічну думку кінця XIX – початку XX ст. Іван Франко (1856 – 1916), який, аналізуючи “генезу творения людської спільності” і держави, роздумував над проблемами; справедливості, нового соціального порядку, за якого торжествуватиме самоуправління народу, його прадя задля власного розвитку. У громадсько-федеративному суспільному устрої він вбачав основу свободи особи громади, об'єднання громад та народів, обстоюючи свободу та автономію громад як одиниць суспільного життя. Згодом його федералістичні погляди еволюціонували до визнання федеративних зв'язків між незалежними державами.
Видатний вчений-економіст Михаиле Туган-Барановський (1865–1919) вважав соціологію однією з стрижневих суспільних наук. У більшості своїх праць він зосереджувався на обґрунтуванні ролі господарства у соціальному житті. Господарство розглядав як сукупність людських дій щодо зовніпінього світу задля створення матеріальних обставин, які задовольняли б людські потреби.
Значний вплив на суспільну думку на початку ХХ ст. мали ідеї державності та історичного поступу України. Один з провідних тогочасних вчених, історик, :політолог, соціолог В'ячеслав Липинський .(1882 – 19З1), зосередившись на проблемах держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом. Ці особливості реалізуються через різні типи державного устрою – класо-ратію, демократію, охлократію. Найраціональнішою він вважав класократію, розуміючи під поняттям “клас” осіб, наділених однією суспільною функцією. На цій підставі до “промислевого класу” він зараховував робітників, технічний персонал, лідерів індустрії, аргументуючи це тим, що об'єднуючі їх чинники значно сильніші за суперечності між ними. Це аж ніяк неможливлює взаємної критики, свободи опозиції. А навпаки, діючи в координатах традиційного правопорядку, вони забезпечують необхідну рівновагу між владою і свободою. За взірець класократії він наводив Англію з її традиціоналізмом, консервативними цінностями.
Соціологічні погляди В. Липинського справили відчутний вплив як на тогочасну, так і на подальшу суспільно-політичну практику на певних етапах історичного розвитку України.
Історик, громадський і політичний діяч Дмитро Дорошенко (1882–1951), будучи під значним впливом ідей В. Липинського, вважав, що українську державу може збудувати провідна верства суспільства – аристократія. Розмірковуючи над процесом і наслідками демократичної революції в Україні, він дійшов висновку про доцільність творения не народної, а демократичної буржуазної республіки, аналоги якої існували в Європі.

3. Розвиток вітчизняної соціології у XX ст.
Історія світової соціології загалом, як і історія соціологічної думки в Україні, свідчить, що для її гармонійного розвитку необхідні певні внутрішні та зовнішні умови. Бездержавність української нації, тривале перебування українських земель у складі різ-них імперій, а в XX ст. – у складі колишнього СРСР, значно деформували процес розвитку наукової позиції вітчизняної соціології. Тривалий час вона не була ідентифікованою наукою, структурно існувала лише в системі радянської соціології.
У перші десятиліття XX ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки: створювалися соціологічні навчальні та наукові заклади, здійснювалися теоретичні і прикладні дослідження, видавалися наукові праці. Своєрідним центром цієї роботи у 20-ті роки була кафедра соціології, створена в соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював її у 1918–1920 рр. Б. Кістяківський, пізніше – марксист С. Семківський.
Іншими підрозділами цього відділу, зокрема комісією з вивчення соціального руху, було зібрано значний емпіричний матеріал про вплив різних чинників на заробітну плату. Вивчались інші процеси в господар-ській, гуманітарній сферах. Серед них виділялися праці академіка О. Гілярова, який досліджував психологію натовпу, співвідношення культури і цивілізації, застосування принципів природознавства щодо соціального життя. У “Записках соціально-економічного відділу” окремих соціологічних питань торкалися у своїх статтях М. Туган-Барановський, С. Дністрянський.
Значних зусиль до розвитку вітчизняної соціології У цей період доклав М. Грушевський, який повернувся у 1924 р. в Україну з наміром створити тут систему соціологічних інституцій. Перед цим він заснував у Швейцарії Український соціологічний інститут (1919 р.), який згодом переїхав до Праги, а в 1921 р. – до Відня. Але його намір не був підтриманий, і М. Грушевський очолив науково-дослідну кафедру з історії України, при якій і було відкрито секцію соціології.
М. Грушевський і його соратники видали низку соціологічних праць: “Спроба соціологічного пояснения української казки” (К. Грушевська), “Примітивна культура”, “Соціологія в концепції нової французької демократії” (Ф. Савченко) та ін. Біосоціальним процесам були присвячені студії Українського демографічного інституту, очолюваного М. Птухою. Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків), Українським психоневрологічним інститутом, Київським державним психоневрологічним інститутом. Соціологічна проблематика пронизувала наукові пошуки вчених, об'єднаних в Етнографічному, Географічному, Антропологічному товариствах.
Це був період поширення більшовицької ідеології в науці і практиці, що зумовило придушення, а згодом і ліквідацію немарксистської соціологі.
Нині вітчизняна соціологія, намагаючись викристалізувати свою теоретичну базу, предмет і методи досліджень, активно інтегрується у світову соціологічну науку. Основні напрями сучасних соціологічних досліджень стосуються особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах перехідної економіки, соціальних умов і механізмів формування сучасної ринкової економіки, факторів виникнення і механізмів подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства, національних аспектів. Активно викорис-товуються прикладні дослідження щодо різних сфер соціально-економічного, політичного і духовного життя. Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах вивчення соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення історії соціології (А. Ручка, В. Танчер), соціології освіти, проблем вищої школи (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємництва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко) тощо.
Все активніше включається в методичке керівництво науково-дослідною діяльністю Соціологічна Асоціація України (САУ). 3 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації.

Висновок
Підсумовуючи цю тему можна привести такий висновок: в Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні групи, верстви, нові соціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався соціальними протистояннями, суттє-во вплинув на соціальне самопочуття суспільства, особливості взаємодії суб'єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні ролі соціології в дослідженні та управлінні суспільними процесами.
Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце У науковому та практичному житті, потрібен час і подолання соціально-економічних труднощів, які на початку XXI ст. переживає українська держава. Низку різноманітних теоретичних, методологічних, організаційних проблем висуває гуманізація освіти. Необхідне справді наукове застосування соціології у різних галузях суспільного життя, очищене від намагань маніпулювати громадською думкою під прикриттям так званих “соціологічних досліджень”. Цьому мала б сприяти реалізація Указу Президента України від 25 квітня 2001 р. “Про розвиток соціологічної науки в Україні”, з яким передбачено започаткування державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населения.

РЕФЕРАТ: "Особливості розвитку соціологічної думки в Україні"
Категория: Социология | Добавил: Zaporoshec
Просмотров: 854 | Загрузок: 149 | Рейтинг: 4.0/2
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email:
Код *: